Онлайн виставки Католицизм

РИМО-КАТОЛИЦЬКА КОНФЕСІЯ  ПОДІЛЛЯ

РИМО-КАТОЛИЦЬКА КОНФЕСІЯ  ПОДІЛЛЯ

Експонуються документи з фондівДержавного архіву Хмельницької області щодо історії римо-католицької церкви та духовенства на Поділлі за 1801 – 1993 роки.

  Намагання залучити східних слов'ян до католицької віри, поширити свій вплив на руські землі, було споконвічною мрією римських пап. Коли на Русь потягнулися татаро-монгольські орди і велике нашестя звалилося на руський народ, папа Іннокентій III розпочинає переговори з ханами, щоб заручитися їх згодою і самому розпочати хрестовий похід на південно-західні руські землі. А в XVI ст. свою політику відносно сходу Рим уже пов'язує з литовськими феодалами, що на той час приймають католицтво. Велике князівство литовське приєднує до себе Поділля, і на подільській землі з'являються католицькі місіонери.

  У цей період Кам'янець став центром Поділля, і сюди в 1375 році прибув перший подільський єпископ Вільгельм, монах домініканського ордену. За 10 років своєї влади він придбав для кафедри багаті маєтності в Корчмарові, Шаргороді, Чорнокозинцях, Черче, Зіньківцях, Степанівці, Нігині, Хропотові, Цівківцях, а також за Збручем. Під керівництвом подільського єпископа Павла в 1430 році в Кам'янці-Подільському було вчинено воєнний переворот, і Поділлям згодом оволоділа Польща. Від польських королів за вірну службу подільський єпіскопат одержує великі привілеї. Так, у 1460 році Казимір III дозволяє єпископату брати десятину з 32 сіл Кам'янецького, Вінницького і Скальського староств.1672 року територія Поділля була захоплена Османською імперією. Напередодні вторгнення турків  кількість парафій у дієцезії становила 62, а після звільнення через 27 років залишилося тільки 13.

   Після Карловацького мирного договору 1699 р., в результаті якого ці землі повернулися до Польщі, відбудову дієцезії розпочав єпископ Ян Гнінський (1700– 1716). Його наступник єпископ Стефан Рупнєвський (1716 –1721) у 1721 році заснував духовну семінарію. 1717 року він також вперше встановив точні межі дієцезії та впровадив поділ на деканати: Дунаєвецький, Язловецький, Сатанівський та Меджибозький. За час його правління кількість парафій зросла до 39.

  У 1793 році після приєднання Поділля до Росії римсько-католицький єпископат був ліквідований, проте через п'ять років кафедра була відновлена.  Продовжує зростати число костьолів на Поділлі. Якщо в XVI ст. на його території їх було 6, то в XVIII ст. стало 42.В нових умовах католицьке духовенство підтримує царський уряд і тому користується не меншими привілеями. До половини XIX ст. кількість костелів збільшується до сотні.

  Напередодні скасування дієцезія мала наступну статистику: 11 деканатів, 100 парафії, 9 філій, 110 публічних каплиць, 6 монастирів, 176 дієцезіальних священиків, 31 семінарист, 44 ченці та 274 786 вірян.

 Друга половина ХIХ – поч.ХХ століття стала часом , коли Римо-католицька церква на Поділлі була поставлена російським урядом у повну економічну залежність від держави і остаточно втратила адміністративну незалежність. В 1866 році на Поділлі було закрито Кам’янецьку римо-католицьку єпархію з подальшим приєднанням її деканатів і парафій до складу Луцько-Житомирської.Напередодні скасування дієцезія мала наступну статистику: 11 деканатів, 100 парафії, 9 філій, 110 публічних каплиць, 6 монастирів, 176 дієцезіальних священиків, 31 семінарист, 44 ченці та 274 786 вірян.

  На початок 1907 р., РКЦ на Поділлі, належало 73,3 десятини під церковними садибами, 1609,7 орної землі, 136,8 сіножаті та 2 десятини під городами. Значна кількість земельних ділянок знаходилася у Проскурівському, Кам’янецькому, Могилівському та Ушицькому.Представники римо-католицького духовенства у своїй повсякденній діяльності сприяли зростанню культурно-освітнього і духовного потенціалу населення краю, утверджували принципи високої моралі в суспільстві, прагнули адаптуватись з традиціями і способом життя українського населення, розвивами польсько-український діалог на тлі духовних і культурних взаємин.

  Велику Жовтневу соціалістичну революцію католицьке духовенство зустріло вороже і не раз співробітничало з відвертими контрреволюціо-нерами. У 1922 році, коли населенню деяких територій нашої країни загрожувала голодна смерть і коли для допомоги голодуючим вирішено було виділити ряд церковних цінностей, Кам'янець-подільські ксьондзи вчинили відчайдушний опір намаганням властей виявити такі цінності. Багато чого було приховано.

  З  1930 року на Поділлі почалась ліквідація та закриття храмів. 1935 року було зачинено Кафедральний Собор. Священнослужителів та активних вірян масово заарештовували, особливо впродовж 1936-1938 рр. Більшість із них були розстріляні, ув’язнені або депортовані у Сибір та Казахстан під назвою «Польська акція».

  1941 року з початком німецької окупації луцький єпископ Адольф Шельонжек призначив своїм єпископським вікарієм на Поділлі о. А. Кукурудзінського. Почало відроджуватися релігійне життя, було відкрито 22 святині, однак більшість із них після закінчення ІІ Світової війни знову зачинено комуністичною владою.

  Відновлюючи структури Римо-Католицької Церкви в Україні, 16 січня  1991 року Святіший Отець Йоан Павло ІІ також відновив і Кам’янець-Подільську дієцезію. Вона охоплювала територію від Збруча на Заході і до кордонів з Російською Федерацією на Сході, до берегів Чорного моря та з Автономною Республікою Крим включно  на півдні.  Її площа на 1991 р. покривалась із площею десяти областей України і становила 270 700 км2. Першим єпископом було призначено о. Яна Ольшанського (1991-2002). Одним із його перших рішень було присвячення дієцезії Пресвятому Серцю Господа Ісуса. Завдяки старанням єпископа Яна Ольшанського було створено Вищу Духовну Семінарію та Інститут Релігійних наук у м. Городку, утворено 9 деканатів. Кількість католиків нараховувала приблизно 390 000 осіб.